Відділ освіти Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області

Спогади свалявських школяриків, зокрема учнів ЗОШ №1, як колись безпритульні тварини стали їхніми домашніми улюбленцями

Спогади свалявських школяриків, зокрема учнів ЗОШ №1, як колись безпритульні тварини стали їхніми домашніми улюбленцями

 

Нещодавно уся Свалявщина долучилася до акції милосердя «Подаруй тварині дім». Однак наші школярики займалися добрими справами і раніше, адже навчені не бути байдужими до братів наших менших.

Ось багато цікавих історій від учнів Свалявської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Свалявської районної ради Закарпатської області.

 

 

Ольга Щерб'юк: «Сталося так, що ми взяли додому безпритульного песика. Знайшли його 2 роки тому у Сваляві, на вулиці Київській. Йому тоді було біля трьох тижнів. Назвали Кузя. Спочатку годували його дитячою сумішшю зі шприца кожні три години. Спав із нами, бо вночі теж доводилося вставати і годувати кожні три години. Коли підріс, подружився з нашим вже дорослим дворовим собакою та котом. Тепер це справжні товариші – нерозлийвода!»

 

Анастасія Шакарян: «Це кицька Тіша. Недавно ми врятували її з капкана і залишили в себе. У неї нема лапки, але вона дуже сильна і добра тваринка.

Роман Пітра: «Це сталося зовсім недавно, цієї осені. Я випадково побачив маленького котика на вулиці. За ним гнався великий собака. До смерті переляканий котик заліз під машину, а пес хижо гарчав і гавкав на нього. Я схопив дрючок, відігнав розлюченого собаку і ледве дістав нажаханого пухнастика з-під машини. Котик виглядав дуже кволим і знесиленим, тому я забрав його до себе дому. Зараз це уже не тільки моя, але і його затишна домівка!»

Денис Гуцул: «Два тижні пройшло, як цей котик оселився в моїй оселі. Я назвав його Пумба. Йдучи додому з мамою в районі базару, ми побачили двох жінок із коробкою, які дуже жваво щось обговорювали, фотографували. Одна з цих жінок сказала, що знайшла коробку біля одного з ларьків, почула нявкіт, відкрила її, а там кошенята, їх було двоє. Жінки фотографували кошенят та вже писали в соціальну мережу, кому потрібні кошенята. Мама твердо сказала: ми заберемо одного. І ним став цей сірий красунчик, який тепер має дім та людей, які його люблять та будуть про нього піклуватися».

 

Володимир Яковенко: «Це мій котик Мурчик. Я знайшов його на вулиці, і він став нашим».

 

Емілія Волонтир: «Песика ми знайшли минулого року. Врятували від лютого морозу та голоду».

 

Тетяна Гештень: «У мене є цікава історія, пов'язана з моїм собакою. Одного разу під час уроку фізкультури у нашій школі я побачила дуже гарне цуценя. Воно мені відразу сподобалось, і я, не вагаючись, вирішила забрати його додому. Цуценятко було голодне і нещасне! Так як я дуже люблю тварин, я не могла дати йому загинути! Відпросившись з уроку, я взяла його на руки і віднесла до дідуся, адже я живу на квартирі, а у дідуся будинок, і там тварині значно краще. З того часу пройшло 3 роки. Песик став для нас членом сім'ї. І я дуже рада, що подарувала йому дім і родину, яка його любить!»

Арсеній Стрюк: «Наш котик Том має 1 рік ми підібрали його з вулиці. Він білого кольору. На голові в нього рижа пляма. Я дуже люблю гратися із Томом».

 

Володимир Гебеш: «Кішка-Анфіска. Ми приютили її десь рік тому. Анфіска білого кольору з рудими плямами. Вона дуже любить пити молоко».

 

Назар Кагач: «У фейсбуці було оголошення, що знайшли підкинуте кошенятко. І я захотів взяти його собі додому. І так у нас з'явився котик Лакі».

 

 

Вероніка Сможаник: «Це моя собачка Баді. Колишній власник Бадіка – це наш сусід, він шукав для цуценяти господаря. Бадіку 5 місяців, ми його взяли ще зовсім маленьким. Він спочатку жив у будинку, тому що в нього ще не була така шерсть, щоб спати на холоді. Потім тато зробив для нього будку, зараз він живе у дворі. Баді дуже рухливий і любить гратися з дітьми».

 

Каріна Цанько: «Це мій кіт Марс. Я його знайшла на вулиці, коли він був ще зовсім маленьким. Я вирішила його забрати, а потім комусь віддати чи подарувати. Але мені він дуже сподобався і я вирішила залишити його собі. Крім того, в мене є ще і кішка Ванда. Вона спочатку не приймала малого знайду. Але потім його теж полюбила. Тепер у мене є двоє пухнастих – Ванда і Марс! Я їх люблю, піклуюся про них і не дозволю, щоб вони жили на вулиці!»

 

 

Крістінка Легеза: «Одного разу я зі своїми батьками побачили маленьке кошеня в інтернеті. Воно, таке беззахисне, шукало господарів. І ось моя мрія збулася. Я пишаюся, що мій безпорадний Пушок потрапив саме до мене. Він, як справжній мужчина, має свій особистий підхід до кожного в нашій родині. З кимось буде валятися цілий день на дивані, а може і завзято бавитись годинами. Ось такий у мене маленький друг.

А ще я зрозуміла одне: якщо ти хочеш робити добро, то обов'язково потрібно дотримувати свого слова і уміти допомагати безпритульним тваринам. Вони, як і люди, потребують любові, затишку і тепла!

Зараз у мене є одна мрія: я хочу, щоб безпритульних тварин на вулицях не було! Хочу, щоб в Україні, нарешті, змінилася ситуація на краще, щоб усі чотирилапі жили у родинах і були щасливими, ситими і улюбленими! Адже вони і самі можуть подарувати стільки радості та незабутніх моментів кожному із нас!»

 

 

 



« повернутися до списку новин