Відділ освіти Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області

Проза для інтелектуальних ін’єкцій Василя Кузана та гріховна поезія Тетяни П’янкової – у рамках Всеукраїнського туру унікальні доробки Свалявщині презентували у «Літературному кафе»

Проза для інтелектуальних ін’єкцій Василя Кузана та гріховна поезія Тетяни П’янкової – у рамках Всеукраїнського туру унікальні доробки Свалявщині презентували у «Літературному кафе»

10 березня на базі Свалявської загальноосвітньої школи №1 І-ІІІ ступенів Свалявської районної ради Закарпатської області знову було велелюдно і осяйно від чарівних, теплих і щирих посмішок: до «Літературного кафе», клубу поціновувачів красного письменства, заснованого за ініціативи начальника відділу освіти Свалявської РДА Е. В. Грабар, з’їжджалися не тільки сіячі «розумного, доброго, вічного», а й усі, хто не уявляє свого життя без вкраплення книжкової лірики, авантюризму, захоплюючої інтриги й естетичного задоволення. А втім, воно і не дивно, адже зустрічі у «Літературному кафе» – це не лише легка, невимушена атмосфера, а й обов’язково свято душі.
Перші такі сходини – знайомство із закарпатською поетесою, видавцем, ідейною співавторкою літературної телевізійної премії «Коронація слова», людиною, що стояла у витоків вітчизняної інформаційної журналістики у новітньому «агенційному» форматі, Маргаритою Лукечею, яке відбулося у червні минулого року. А у першій декаді березня 2020 року у «Літературному кафе» приймали одразу двох почесних гостей – поетесу-романіста, лауреатку Премії Ордену Карпатських Лицарів, засновницю літературної агенції «Зілля» Тетяну П’янкову та поета, прозаїка, члена Правління НСПУ, члена НСЖУ, редколегії видавництва «Український пріоритет», експерта всеукраїнського рейтингу «Книжка року», академіка Міжнародної академії літератури і мистецтва, поета-пісняра, автора 24 книжок, твори якого перекладено французькою, англійською, німецькою, іспанською, угорською, російською, словацькою та польською мовами, засновника літературної Премії Ордену Карпатських Лицарів та літературного фестивалю «Карпатський Пегас», лауреата Міжнародних та всеукраїнських конкурсів, премій імені Федора Потушняка, Юрія Яновського, Ярослава Дорошенка, Пантелеймона Куліша, голову Закарпатської обласної організації НСПУ Василя Кузана.
Від читання титулів у очах мерехтить? Ще б пак! Коли вже відділ освіти Свалявської РДА бере на себе ініціативу започатковувати щось, то це «щось» обов’язково має бути і цікавим, і пізнавальним, і значимим, як і постаті, з якими освітяни Свалявщини, а разом із ними і всі небайдужі до світу словесного, зустрічаються у рамках «Літературного кафе».
Відтак і організаційну роботу, зокрема режисуру творчого вечора, довірили людині, яка не тільки кохається у слові, а й сама його – красиве, ніжне, чуттєве, витончене, граційне – з легкістю творить. Це методист методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації Лариса Андрела. Жінка, що одноосібно є авторкою першої унікальної фольклорно-історичної збірки «Свалявщина у переказах і легендах» й віршованої «Дивосвіт світання» і сама виступає відкривачем літературних талантів, що їх дбайливо відшукує й викохує з-посеред учнівської когорти, познайомила авдиторію із таким Василем Кузаном, якого ще не знало Закарпаття: зрілим і лірично-романтичним водночас, зачитавши нетлінний:

«Поети вмирають часто,
Частіше, ніж не поети.
Їх душі летять у небо,
Їх руки, наче крила, –
Завжди потребують лету.

Поети вмирають просто,
Мов листя летить з берези.
Надворі холодна осінь,
Остання, немов самотність, –
Єдина сестра поета…

…Поети вмирають швидко –
Їм ніколи жити в прозі,
Бо вічно в напівдорозі,
Бо Муза стоїть на розі
Зі словом, що було першим.

Поети вмирають рано,
Їх треба любити нині,
Бо прісно вовіки вічні
Їм вже не потрібні будуть
Ні квіти, ні поцілунки…» 

Додає і душевно чуттєвий:
«Ти мене надихаєш на сповідь,
Як весна на любов – голубів.
Все, що сховано в мене на споді,
Я готовий відкрити тобі.

Виглядати готовий негарним,
Без омани і штучного лиску.
Ні, не хворий я, навіть не п’яний –
Я втомився від глянцю і блиску.

Світ увесь не приваблює серце
Ні багатством, ні золотом слави.
Я готовий віддати усе це –
І посади, й корони, й булави
За душевне єднання з тобою,
За читання віршів біля свічки…

…Я розчинений в слові. Як річка
Я прозорий. Не менш і не більш.
Мою сповідь пронизує свічка
І впускає тебе у мій вірш…».

Далі Лариса Василівна презентувала широкому загалу 12 цитат-думок, які, на думку поціновувачів доробку видатного земляка, найкраще характеризують власне його особистість.
Затим слово взяла начальник відділу освіти Свалявської РДА, кандидат педагогічних наук Е. В. Грабар:
– Василь Кузан – це лірична чуттєвість, Василь Кузан – словесний проектор психологічного побуту закарпатців, Василь Кузан – геніальний батько геніального сина (див. нижче. – Авт.), людина, яка першою в історії літератури української загалом та регіональної зокрема спромоглася написати книгу закарпатським діалектом не комічного, а фольклорно-історичного, винятково філософського змісту («Дьоньдята»), Василь Кузан – це Василь Кузан. Тішуся знайомству із такою величною людиною.
Та, як зізнався Василь Васильович, зі Свалявщиною і її освітянами його давно пов’язує міцна дружба, котра яскраво простежується у його романі «Експрес-наречений», до слова, теж унікальному, позаяк це єдине видання, що має до свого читання справжнісіньку… інструкцію. 
Сам же Василь Кузан був зачудований таким натхненним прочитанням й прискіпливим дослідженням його праці, повідав про те, чим сьогодні живе і дихає Спілка письменників Закарпаття, з цікавістю вислуховував запитання оточуючих, розповів про міфологію цифр у збірці «12:12:12» та представив авдиторії жіночу половину творчого тандему – Таню П’янкову:
– До цієї збірки увійшли вірші, які вибирав не я сам, не редколегія, не окрема людина, а 12 осіб різних вікових категорій, соціальних статусів, різних способів мислення та виду занять, кожен з яких вибрав по 12 моїх найкращих, на їхню думку, поезій і написав по 12 речень, асоціацій щодо відчуттів, переживань, які викликають твори.
Серед учасників проєкту – відомі письменники, музиканти, лікарі, викладач університету та вчитель сільської школи, пародист, фотограф, поет і журналіст… А якщо персоніфікувати, то це: лауреат Шевченківської премії Дмитро Кремінь, письменник Сашко Ірванець, керівник рок-гурту «Калєкція» Геннадій М’ясоєдов, викладач англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тетяна Доній, молодий фотограф, музикант і письменник Валентин Кузан, львівський поет і пародист Іван Гентош, «Золотий письменник України» Мирослав Дочинець…
Цікавим є і те, що книга була зроблена за 12 (підготовка і впорядкування) + 12 (верстка, редагування, друк) днів. Кожен із учасників-співавторів мав для відбору поезій і написання своїх 12 речень тільки 12 годин. Так, я навмисне поставив такі екстремальні умови, бо мене цікавило те, що виникає в голові одразу, коли згадуєш прізвище «Кузан». І презентацію свого творіння я організував 12 числа о 12 годині 12 хвилин і навіть на 12 секунді оголосив про її урочистий старт. Ця ідея є унікальною, і якщо я не помиляюся, то подібного ще ніхто не робив.
А щодо Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України, очільником якої мене обрали минулого року, то приємно констатувати, що нещодавно цей творчий осередок поповнився новими іменами: до спілчан долучилися Надія Ференц, Віктор Дворніченко, Іван Ребрик, Василь Горват та юнацький імпульс літератури рідного краю Василь Лавер.
Але нині хотів би презентувати вам черговий творчий доробок молодої, неординарної та пронизуючої до глибин свідомості Тетяни П’янкової – «Чужі гріхи». Замість словесної анотації скажу лише одне: у цієї жінки є унікальний дар – робити одну суцільну витинанку, сплетену воєдино нерозривними міріадами чаруючих візерунків із безлічі різних і на перший погляд нічим не пов’язаних між собою історій, переносячи їх у часі та свідомості, зв’язковою ланкою яких насправді є реальне сучасне життя. 
На таку презентацію себе публіці сама письменниця, ніби напівжартома, мовила, що із Її Величністю на ймення Творчість зв’язалася тільки тому, що із неї не вдався філолог, але об’єктивності заради варто відзначити, що її віршовість і справді п’янить лірикою:

«Буде все, як звелю! Прости –
Ти не зможеш із нев...
І ти не озьмеш її за рукав,
Не дійдеш до хмільних отав.
Зійде більмами правда – їй…

Відшепчу тобі на золі.
Віділлю тобі на воді.
Відберу тебе, віддалю.
Та не вимолю – відмолю.

Перегіркнуть меди в маях.
Перебродить весна осі.
Дрібно-срібно твоє ім’я
Вишиває ігла в косі.

Зашиває біду мою,
Вигаптовує золоте…
Заклинаю, на чім стою –
Най ся мною на клин зійде, що святе…

Мій! Мій! Сточить міль
На косі ви-шит-тя…
До зорі на росі
Ти заспи, як дитя…
Вір мені! Вір мені!

Голосом зірваним
Хрипне безсилля:
Що то є, милий?

Була душа – виклював птах.
Стану чужа. Стане в очах
Чорна вода. – За-мо-ло-да!

Випив – біжи з гострих ожин!
Доки назад хустку стелю...
Завтра спалю…»

Ба, навіть проза її звучить чаруюче поетично, як музика: «Було ще доста рано, коли високо в небі, десь там, аж понад сірими крижами Ґорганів, завірилося на негоду, звіялося, забаламутилося, загуркотіло... Густі верболози коло ріки очуняли, здригнулися, ожили, заколисалися, сподіваючись швидкого пришестя грози, котрої давно вже чекали. Марунка поміняла колір, посутеніла, насупилася, беззубо злизувала сон із щербатих берегів, стрімголово-нарвано вибігала хвилями на гострі кам’яні валуни і опадала білим шумовинням назад у своє збурене русло. Осій розтривожився, надсадно захекав – видихав із нутра парке повітря. Запахло молодим травнем, густими дощами…  Вулиця на двадцять хат прудко бігла вздовж Маруньки, підіймалася на горб, густо порослий по обидва боки розкішною кропивою, кропивою і дрібонькими гірчаками, вистрибувала на місток через глибоченький рівчак і нагло обривалася, губилася десь там, за ним. Доки сягало око, усе кипіло, цвіло і зеленілося, гуло бджолиними роями, зав’язувалося, спиралося на плоти фасолевими і гарбузяними нитками, родило вишнями, черешнями і яблуками… кипіло, шуміло, дихало, жило, вмирало, сміялося, плакало… Небо над головою згусло, якось із полегкістю зітхнуло та й різко провалилося раптівкою, котра грубим сукном заслала світ…».
Далі – роздача автографів, знімкування на згадку і обіцянка гостей завітати до свалявських шанувальників іще не один раз. А які враження від організованої зустрічі мають освітяни?
«Вкраплення діалектів – бойківського, гуцульського й навіть ромської мови – роблять творчість Тетяни П’янкової яскраво вирізненою з-посеред решти книжок. Було цікаво зазирнути у інтимно-ліричне єство авторки. Успіху її «Чужим гріхам» (вчитель української мови та літератури Ганьковицької ЗОШ І-ІІ ступенів Неля Кримко).
«Кажуть, ніби від ідеї до реалізації – один лише крок. Неправда. На шляху від задуму до втілення стоїть натхненна, самовіддана праця, яка ніколи не буває легкою, а коли у команді з тобою працює методист РМК, лауреатка IV фінального етапу Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» у номінації «Українська мова та література», єдина на Закарпатті володарка призу «Глядацькі симпатії», поетеса Лариса Андрела – труднощі долаються легко» (начальник відділу освіти Свалявської РДА Едіта Грабар).
Снаги, ідей та креативності цьому освітянському тандему вистачить, а у найближчих планах – зустріч із Почесним громадянином м. Свалява, поетом-публіцистом Михайлом Турком. Тож не прощаємося, а бажаємо «До нових зустрічей у «Літературному кафе».

 

Наталія Малетич

 



« повернутися до списку новин