Відділ освіти Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області

Пам’ятаємо і сумуємо

Пам’ятаємо і сумуємо

        Погожий осінній день: сонячний, теплий, ніжний. Так і хочеться поринути у спогади.

      Звичайно, найчастіше я згадую своїх батьків, які все своє життя, усі сили, всю любов віддали моїй рідній школі.

   Керечун Василь Іванович та Керечун Олена Василівна виховали багато поколінь,  дали їм путівку у життя, адже відпрацювали у школі понад сорок п’ять років.

      Василь Іванович був учителем креслення, образотворчого мистецтва та трудового навчання. До нього завжди тягнулися учні неординарні, особливі, для яких відомостей з інших уроків було замало. Вони прагнули більшого, добре розуміли, хто саме може їх цьому навчити, продемонструвати на практиці. Адже його уроки вже в той час були незвичайними, не відірваними від практики. Для таких учнів шкільна майстерня була куточком, де вони розкривали себе, відчували свою значущість, можливість вирізувати із соломки,  зробити певний креслярський проект, одержати необхідні  знання із електрики.

      Крім того,  він володів неабиякими моральними якостями. Умів правду сказати  у вічі. Цим самим спонукав людину до роздумів, до змін на краще. Хоча, звичайно, розуміння цього приходить пізніше.

       За життя  не отримав жодних  нагород,  але  я впевнена, що Господь винагородить його за справжню  відданість учительській справі, за те, що всі свої знання та вміння він зумів передати рідним учням. А знань і вмінь він мав дуже багато.

    Найдорожча для мене людина Керечун Олена Василівна теж усе своє життя присвятила служінню людям і державі. У школі починала працювати піонервожатою , потім учителем української мови та літератури,  директором школи. 13 років – головою сільради. За цей час під її керівництвом збудовано Будинок учителя в Тибаві, дитсадки у Малій Мартинці та Тибаві, телевізійну вишку, Будинок спеціаліста, зроблено проєкт на газифікацію сіл, побудовано амбулаторію у селі М.Мартинка. На всіх посадах відзначалася професійністю, неабиякою витримкою, повагою до людей.

    Багато сучасників згадує її з особливою теплотою й шаною. Ніколи й нікому вона не відмовила в допомозі. Завжди була максимально чесною й справедливою.

     Недарма в народі кажуть: «Хто отримав нагороди на землі, нехай вже не чекає їх на небі». Олена Василівна не рвалася до нагород (хоча й було за що нагороджувати), ішла по життю з чистою совістю.

  Дорогі мої батьки, нехай Господь нагородить вас своєю найвищою нагородою: вічним життям у Раю. Спочивайте з миром, а пам’ять про вас завжди буде у наших серцях.

 

  

                                                  Олена Ливч,

                                                 учитель зарубіжної літератури

                                                 Тибавської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів



« повернутися до списку новин