Відділ освіти Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області

НЕСКІНЧЕННІСТЬ Добра, Людяності, Культури…

НЕСКІНЧЕННІСТЬ Добра, Людяності, Культури…

Звикання до горя, втрат, розлук, знівеченого лику землі - найтяжче для мене відкриття. Страшне відкриття. … Беру в руки перо – і мозок  вкотре починає розриватися від напливу гіркоти невідворотної дійсності, а душа знову вибухає безміром пустки, яка поглинає її тепло.
Обіймаю тишу самотності, даючи волю пригнобленому духу. Починаю «мовчати словами». Про нього – найвищого ґатунку Інтелігента, Учителя, Філолога-Краєзнавця, Громадянина, Людину… Йосипа Йосиповича Долинича. 
У його відході за межу Вічності є дивна і проста магія: число 88. Роки, що майже наблизились до цієї дати. Дві нескінченності… Нескінченності високого духу, моральних щедрот, вселенської обізнаності, внутрішньої гармонійної культури, непідкупного патріотизму… Боженько дарував усе це не просто так. Він хотів явити світові взірець істинного призначення людини на землі: прожити чесно й залишити по собі добрі справи (бо ж невипадково зверталася Ліна Костенко − «люди, люди, Божа подобизна»). А їх (значущо-цінних справ) у нього – гори велетенські.
Такі люди, як Йосип Йосипович, першими осмислювали зміни в історії, суспільстві й першими ж відбивали ці зміни, займаючись активною й плідною громадською діяльністю. І завжди все задумане виходило якнайкраще, якнайпрофесійніше, бо докладалось чимало зусиль, сумління, відповідальності. Та не завжди просто й легко, бо бурхлива течія життя не раз вихлюпувала і заздрість, і недовіру, і консерватизм. Та «вічний шукач справедливості» творив і діяв не заради одномоментного марнославства, а задля користі й краси життя.
А чого вартувала неосяжна просвітницька, дослідницька історико-філологічна місія великого освітнього Діяча! Краєзнавчі знахідки Й.Й. Долинича (нариси-життєписи, календарі тощо) – це, безперечно,  неоціненно-універсальна спадщина для всіх поколінь, без якої нова генерація не збагнула б навіть дещиці правди про розмаїття культурно-освітнього й мистецького життя Срібної Землі й Свалявщини зокрема.
Учитель. Йосип Йосипович став щасливим заручником цієї найблагороднішої професії, бо розумів, що майбутнє держави – у руках учителя, у його золотім серці. Він став живим взірцем чеснот, що їх прищеплював дітям. За це вони платили йому щирою любов'ю й  нев'янучою вдячністю. Зворушило дещо надважливе зі спогадів учнів про незабутнього педагога: «Якби він вибудовував непохитну, на довгі десятиліття, кар'єру партійного функціонера, скільки поколінь на Свалявщині не мали б високопрофесійного, чуйного, уважного наставника – учителя від Бога». Не сказати краще.
Розкішний портрет Ваш, дорогий сучаснику, зобов’язує мене розкрити й інші грані достойного й величного Вашого Я, віддати данину нетлінній пам'яті про Вас й глибокій повазі до Вас. Щиросердно, ґречно подякувати за те, що були причетні й до мого насиченого педагогічного життя під час роботи у відділі освіти. Зізнаюся: не кар’єра манила мене й зовсім не снага виділитися в чомусь – це була бажана втеча від авторитарного режиму попереднього місця роботи. Саме тут, у центрі району, я воскресла як педагог і як людина одночасно. Бо повірила, що чогось-таки варта. А ці відчуття непомітно, проте настирливо вселяли в мою душу Ви, дорогий Йосипе Йосиповичу, та ще Аліца Федорівна Янцо, світло душі якої навіки осяватиме мою душу.
Згадую нашу першу зустріч у методичному кабінеті відділу освіти в далекому 2002 році: елегантний вигляд Ваш, теплу посмішку, глибокий погляд, спокійну, урівноважену манеру спілкування, де не було навіть натяку на зверхність, упередженість, недовіру. А я соромилася й ніяковіла від того, що в мене (недосвідченої ще методистки-початківця) просить пораду такий великий Майстер. Як пояснити саме таке ставлення не лише до мене, а й до всіх, хто хоч раз зміг доторкнутися до Вашого єства?! Дуже просто: це вияв інтелігентності (високої у всіх її проявах), справжньої класичної! Інтелігентності, що виплекана з молоком матері й благословлена Богом, яку не можна в собі виховати, яку, на мою думку, можна тільки успадкувати. Я не перестаю дякувати Вам, дорогий Учителю, за довгорічну багату співпрацю, найважливіші поради, порядне й комфортне спілкування.
Час не лікує, він лише розставляє найважливіші акценти. Хочеться перефразувати Драча: «Коли іде у засвіти прекрасна Людина, на джерельце цей світ міліє». Ви, Йосипе Йосиповичу, залишили після себе гігантське багатство: успішних дітей, талановитих онуків, люблячих учнів, вдячних колег, друзів, послідовників, а основне – найціннішу мудрість-заповідь: пройти дорогою життя не «людиною-авоською», «пустоцвітом», а «зоставити слід після себе путящий… не бляшанку від шпротів… не купу сміття, а таке, щоб людей радувало – близьких і далеких…» (Олесь Гончар).
…Ще одна зірка-згадка, зірка-пам'ять засяяла в недосяжному піднебессі. Та сяятиме вона яскраво-яскраво, горітиме незгасним полум'ям, ніби нагадуватиме: вічне життя Майстра − це багата, розмаїта духовна НЕСКІНЧЕННІСТЬ…

Із найщирішими співчуттями дружині, дітям, онукам, рідним, близьким, учням, колегам, друзям − 
Лариса Андрела.



« повернутися до списку новин